Черняховський Іван Данилович (1906-1945) - радянський полководець, командувач військами 60-ої армії і 3-го Білоруського фронту, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1944)
Народився 29 червня 1906 року на Україні в селі Оксаніне Уманьського повіту Київської губернії (нині Черкаської області) в сім'ї залізничника. Українець. Закінчивши 5 класів школи, пішов по стопах батька, здобувши освіту в залізничному училищі.
У Червоній Армії з 1924 року. З вересня 1924 року по жовтень 1925 року Іван Черняховський був курсантом Одеської піхотної школи, в яку направлений по комсомольській путівці Новоросійського окружного комітету комсомолу. Член ВКПб) з 1928 року. У тому ж році, закінчивши артилерійську школу в Києві, Іван Черняховський став командиром взводу. Потім в 1928-1931 році він проявив себе як фахівець в різних сферах військової діяльності, про що свідчать ним посади: командир взводу, начальник топографічного загону полку, помічник командира батареї по політичній частині, командир розвідувальної учбової батареї.
Після закінчення в 1936 році Академії механізації і моторизації РККА І.Д. Черняховського призначили начальником штабу, а пізніше - командиром танкового батальйону. З травня 1938 року по липень 1940 року Черняховський вже командир танкового полку, після цього – заступник командира танкової дивізії, а з березня 1941 року, в 35 років, став командиром 28-ої танкової дивізії Прибалтійського Особливого військового округу, з якою він вступив в бій в червні 1941 року.
У Велику Вітчизняну війну командував 28-ою танковою дивізією (у грудні 1941 року вона була переформована в 241-у стрілецьку дивізію), потім 18-м танковим корпусом (червень — липень 1942 року). З липня 1942 року - командувач 60-ою армією, з квітня 1944 року - військами Західного фронту, а після його перейменування — 3-го Білоруського фронту (з квітня 1944 року). Війська під командуванням І.Д. Черняховського успішно діяли в боях на південний захід від Шяуляя, на Західній Двіні, під Сольцамі і Новгород (1941 рік), у Воронежсько-касторненській операції, Курській битві, при форсуванні річок Десна і Дніпро, в Київській, Житомирсько-бердичівській, Луцькій для Рівного, Проскуровско-черновицкой, Білоруській, Вільнюській, Каунаській, Мемельській, Гумбінненській і Східно-прусською операціях.
5 травня 1942 року полковникові Черняховському присвоєно військове звання "генерал-майор". 14 лютого 1943 року йому присвоєно звання "генерал-лейтенант", 5 березня 1944 року - "генерал-полковник", 28 червня 1944 року - "генерал армії".
За успішні бойові дії війська, якими командував І.Д. Черняховський, 34 рази наголошувалися в наказах Верховного Головнокомандуючого. На двічі Героя Радянського Союзу генерала армії Черняховського був готовий наказ про присвоєння йому звання "маршал Радянського Союзу". І.В. Сталіну залишалося лише його підписати, але... не встигли.
18 лютого 1945 року генерал армії Черняховський був важко поранений на околиці міста Мельзак (нині Польща) і того ж дня помер.
Похорони генерала армії І.Черняховського відбулися 20 лютого 1945 року у Вільнюсі на центральній площі. У Москві цього дня прогриміли двадцять чотири залпи із ста двадцяти чотирьох знарядь. До речі, з серпня 1943 року Москва салютувала в ознаменування перемог радянської зброї 363 рази, з них 33 - на честь досягнень військ під керівництвом молодого і талановитого генерала. 34-й залп виявився останнім, але Черняховський його вже не почув...
Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 1922) генерал-лейтенантові Черняховському Івану Даниловичу присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і проявлений особистий героїзм.
Другій медалі "Золота Зірка" генерал армії Черняховський Іван Данилович удостоєний Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року.
Нагороджений орденом Леніна (17.10.1943 р.), чотирма орденами Червоного Прапора (16.01.1942 р., 03.05.1942 р., 04.02.1943 р., 03.11.1944 р.), двома орденами Суворова 1-ій мірі (08.02.1943 р., 11.09.1943 р.), орденами Кутузова 1-ої міри (29.05.1944 р.), Богдана Хмельницького 1-ій мірі (10.01.1944 р.). На знак визнання заслуг генерала армії І.Д. Черняховського в звільненні Литовської РСР від німецько-фашистських загарбників у Вільнюсі йому був споруджений пам'ятник. Місто Інстербург Калінінградської області перейменований в Черняховськ.
На початку 90-х років ХХ століття, після розпаду СРСР, прах двічі Героя Радянського Союзу генерала армії Черняховського, похованого в центрі литовської столиці, був перевезений з міста Вільнюса і перезахований в Москві.
Демонтований владою Вільнюса пам'ятник Черняховському роботи народного художника СРСР скульптора Н.В. Томська був перевезений в місто Воронеж, яке в кінці 1942 року обороняла, а в січні 1943-го звільняла 60-я армія під командуванням І.Д. Черняховського. На пам'ятнику напис: "І.Д. Черняховському від воронежців". На батьківщині двічі Героя Радянського Союза І.Д. Черняховського встановлений бронзовий бюст, він був навіки зарахований в списки Київського військового училища. У місті-героєві Одесі ім'ям полководця названа вулиця, на початку якої споруджений величний пам'ятник, - І.Д. Черняховський в шинелі обертає погляд вперед, у бік Берліна.
У червневому бою 1941 року з фашистами полковник Черняховський командував танковою дивізією, яка вже прославилася дивовижною стійкістю, дисциплінованістю, згуртованістю її бійців. У своїй останній битві - в лютому 1945 року, генерал армії Іван Данилович Черняховський командував військами 3-го Білоруського фронту. Його полководницька біографія яскраво відображає зростання командних кадрів Радянської Армії. Тридцятидев'ятирічний командувач фронтом вдало поєднував в собі нестримність і відвагу молодості з мудрим досвідом управління військами, з обширними військовими знаннями. Він не знав страху в боротьбі з ворогами Вітчизни. Його вчинки і рішення були сміливі і зухвалі, але в них був завжди присутній строгий розрахунок і обачність, колективний досвід і всестороннє вивчення успіхів і невдач. Іван Данилович копітко працював над підготовкою кожної операції. Він вкладав в них нове, що народжувалося в боях, він відшліфовував все до дрібниць.
Черняховський прямо дивився в обличчя небезпеки, він не жахався противника, але і не нехтував ним, а терпляче вивчав вовчі звички фашистів і завдавав стрімких ударів в найвідчутніші місця, в найнесподіваніший час. Гітлерівці стежили за Черняховським. І там, де з'являвся він зі Своїми орлами, ворог негайно удосконалював і додатково укріплював свою оборону. Військовий талант Івана Даниловича розцвів в битвах за звільнення України і Білорусії, в підготовці блискучої операції по розгрому противника в Східній Пруссії, де воїн і ліг смертю хоробрих на передовій лінії фронту.
Іван Данилович ніколи не кривив душею, не йшов на компроміс в оцінці людей, їх вчинків. У штабі дивізії, яка обороняла Новгород в пішому будую, йому дали характеристику на командира 2-го танкового батальйону Алексєєва. Черняховський погодився з нею. "Так, капітан Алексєєв - безстрашний, розумний командир, - похвалив він і тут же пригадав про тих, хто погано виконував свій військовий обов'язок. - Але чому ми, не говоримо чесно і прямо про поганих командирів, наприклад про командира 3-го танкового батальйону?" І Черняховський зі всією прямотою сказав: "Цей - панікер і боягуз!"
Вже у важких оборонних боях Іван Данилович скрупульозно вивчав противника, його тактику, досвід наших воїнів і сміливо застосовував те нове, що народжувало бойове життя. Він належав до тієї славної плеяди радянських воїнів, вихованих партією, які не втрачалися перед лицем будь-якого ворога, а вмотивовували і обезкровлювали його і з першого дня війни готували розгром гітлерівської армії.
13 лютого 1945 року війська фронту відновили наступ в Східній Пруссії. У одному з будинків міста Шгалуненен розташувався наглядовий пункт командувача. Сильний туман заважає спостерігати за ходом операції. Іван Данилович хвилюється, але ззовні спокійний і зібраний. Залишатися на даху будинку марно, і всі сходять вниз. Черняховський раз у раз підходить до вікна. Метрах в п'ятдесяти від будинку росте високе дерево: вершина його то з'являється, то ховається в повзучому тумані. Командувач стежить за густиною туману, він весь там, зі своїми солдатами. Черняховський турбується, але, аби приховати це і не посіяти нервозності у підлеглих, мимохідь невимушено розмовляє про достоїнства романа Михайла Шолохова "Тихий Дон".
З трьох сторін війська Черняховського пробивалися до Кенігсбергу. Вранці 18 лютого Іван Данилович виїхав на лівий фланг фронту, аби перевірити підготовку частин до знищення раніше оточеного противника. Це було в районі Мелезака, в Східній Пруссії. "Ми вже об'їхали ділянку, фронту, - розповів шофер командувача, - а йому все мало. Він, Іван Данилович, такий, що залізе в кожен бліндаж, в кожен окоп. Повернулися до замаскованої машини і поїхали. На фронті тихо. Несподівано ззаду розривається снаряд. Осколком пробиває кузов і важко ранить командувача".
- Невже все? Невже я убитий? - виголосив Іван Данилович і знепритомнів.
Поранення було важким, лікарі не змогли врятувати Черняховського. 18 лютого 1945 року талановитого полководця не стало. Він загинув в бою, як солдат.
І для тебе і для мене
Він зробив все, що міг.
Себе у бою не пожалів,
А Батьківщину зберіг.
http://oipopp.ed-sp.net/content/view/822/126/
