Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства значною мірою залежать від уміння спілкуватися.
Мова – найважливіший універсальний засіб спілкування людей, до якого можуть входити, крім висловлення думок, почуття і волевиявлення. Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу.
Видатний знавець української мови Д. Павличко писав: «Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скористалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.
Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все».
Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV – першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує по-своєму. Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками: правильністю, змістовністю, послідовністю, точністю, виразністю, доречністю та доцільністю.
Культура мовлення – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість – основні вимоги мовного етикету. Мовний етикет визначається загальною культурою спілкування, а також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, віком, статтю, моделює поведінку людини – спонукає у певній ситуації поводитися відповідним чином.
Існує чимало типових комунікативних ситуацій і відповідно до них стереотипних словесних формул, якими варто послуговуватись у ситуаціях, що часто повторюються у повсякденні.
Вітання й побажання
– Доброго здоров'я
– Моє шанування!
– Дозвольте Вас привітати!
– Зичу радості, успіхів!
– Дозвольте вітати Вас від імені!
– Наше щире вітання!
– Хай збудуться всі Ваші мрії!
Прохання – подяка
– Прошу Вас
…Будьте люб'язні…
– Будь ласка...
– Мені хотілося би попросити Вас…
– Дякую за цінні поради, за нову інформацію.
– Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.
Слово просити вживається з двома наголосами:
прошу – у значенні “звертаюся з проханням, клопочу”;
прошу – у значенні “запрошую, будь ласка”.
Прохання – відмова
Відмова потребує значно складнішої формули:
– На жаль, не можу…
– Мені дуже шкода, але…
– Шкодую, що не зміг…
– Із задоволенням би, але…
– Охоче, але…
– Дозвольте подумати…
Формули вибачення
– Будь ласка, не ображайтеся!
– Вибач(те), я помилився;
– Я не хотів (не мав наміру) чинити тобі (Вам) прикрощі;
– Мені дуже неприємно! Вибач(те)!
– Пробач(те)! Вибач(те)! Даруй(те)!
Формула “Я вибачаюсь!” – помилкова.
Подяка
– Прийміть мою щиру вдячність…
– Дозвольте висловити Вам подяку…
– Дуже вдячний за Вашу турботу…
– Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою…
– Це дуже люб'язно з Вашого боку. Спасибі…
Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання.
Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників,
це не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини.
Немає коментарів:
Дописати коментар