(1871 - 1913)
Вона - жінка з косачівського роду, донька Олени Пчілки, небога і "духовна дитина" Михайла Драгоманова, двоюрідна онука Якова Драгоманова, одним словом, потомственна "лицарка духу", шляхтянка.
І тихий спів несмілий заспівала…
Леся Українка пройшла великий шлях перемоги духу над стражданням тіла і проявами буденності життя. Вона - донька фантазії, вона - Мавка, бояриня, Міріам, Долорес і віща Кассандра.
Леся витворила свій світ - світ символів і символічних істот, вбираючи в їхні образи свою предметність, не цураючись жіночого і людяного.
Не вражайте серденька мого!
Легким сном спить мій жаль у серденьку,
Нащо співом будити його?
Через усе життя вона пронесла щит зі словами: "Contra spem spero!" ("Без надії сподіваюсь!").
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Її зброєю була співуча мова, яка під руками майстрині ставала діалогом, що "душу рве і гнітить" мовою, а не мечем.
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
А от слова, сповнені розуміння свого покликання:
Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити!
У перерви між приступами хвороби, часто лежачи в ліжку, вона писала свої натхненні твори, в яких лунали мужні заклики до боротьби, до світла. Нелюдські муки ніколи не викраїли з її вуст жодної скарги чи стогону:
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі ?
Однак треба визнати те, що Леся Українка була і є "дівою-войовницею" на загадковій кришталевій горі європейської культури, якої в нас практично ніхто і не знав окрім одинаків ентузіастів.
Невловима доля відвела цій одвічній мандрівниці зовсім небагато - сорок два роки буття, проте її творчий скарб залишається і досі до кінця незбагненним.
уста мої німії оживило,
і я вчинила диво… Я збагнула,
що забуття не суждено мені.
( матеріали ви можете знайти на сайті http://www.library.dgtu.donetsk.ua/exhib/l_ukr.html)
Немає коментарів:
Дописати коментар